Реконструкція площі безЛеніна. Частина друга: якість змін

Команда CityLab
Про конкурс

У минулій статті ми описали хронологію подій навколо реконструкції площі. Пропонуємо розглянути, у чому ж, на нашу думку, полягає недосконалість затвердженої конкурсної програми.

 

1.Конкурс місцевий.

Архітектурні конкурси в Україні можуть бути: місцевими, регіональними, всеукраїнськими і міжнародними. І навіть якщо законом не забороняється брати участь у конкурсі учасникам з інших регіонів (принаймні нам невідома юридична норма, що це забороняє), це накладає відбиток на розповсюдження інформації про конкурс, на його загал серед потенційних учасників.

Учасники з інших регіонів України могли б значно підвищити планку якості в конкурсі, стимулювали конкуренцію. Через відсутність попиту на подібні замовлення (грамотної реорганізації громадських просторів) пропозиція поки дуже слабка, і відповідно ми маємо акумулювати процес, намагаючись долучити якомога більше учасників і підвищити загальний рівень професіоналізму.

Існує думка, що тільки місцеві здатні «відчути дух території», або ж лише їм вдасться задовольнити реальні потреби  мешканців. Нехай так, тоді це стане значною перевагою для місцевих. Чому б не допустити інших за таких умов, навіщо обмежувати їхню участь?

2. Конкурс відкритий лише для професіоналів. 

До участі в конкурсі запрошуються фахівці та авторські колективи, що мають відповідний професійний рівень (кваліфікаційний сертифікат на провадження проектних робіт).

Сам по собі цей пункт є допустимим. Головною його перевагою є те, що після конкурсу не доведеться шукати третю сторону для розробки робочого проекту. Це значно полегшує роботу організаторів та страхує їх від ризику того, що в конкурсі переможе проект, який нереально реалізувати. Від останнього захищають правильно складені умови конкурсу, де такі випадки передбачені, і компетентне журі.

Основним же недоліком є те, що до участі в конкурсі не допускаються, наприклад, студенти-архітектори. Вони можуть брати участь лише «під кимось», і цей «хтось» напевне поставить свої умови і захоче зробити свій внесок у проектну пропозицію підопічного.

На даному етапі важливо провести архітектурний конкурс на пошук ідей по трансформації простору і меморіалізації, якщо вона необхідна. А цей пункт умов участі може призвести лише до конкурсу робочих проектів серед місцевих проектних організацій, яких головний архітектор міста запросив особисто.

Організатори аргументують це положення тим, що учасники без кваліфікаційного сертифікату можуть зробити неякісно. А скільки вам відомо якісних сучасних прикладів реорганізації простору у місті? Нічого не втрачаємо.

Але головне те, що разом із першим пунктом, а також зважаючи на рівень інформування про конкурс, обмеження робить цей самий конкурс критично вузьким і непопулярним.

 

3. Конкурсне завдання і вихідні дані.

Детально з умовами конкурсу та вихідними даними можна ознайомитись тут

Якщо ви уважно прочитаєте умови і вихідні дані, то не знайдете на 14-ти листах тексту і графічних матеріалів однієї з найважливіших складових – завдання конкурсу.

В конкурсному завданні має декларуватися запит на проектування, бути сформовані обмеження, передбачені  вимоги і допустимі можливості, історична довідка і актуальна інформація про місцевість, а не «копіпаст» з місцевих нормативних документів. Іншими словами: що допустимо проектувати, а чого бути не може.

Якщо спитати будь-якого архітектора, чи легше йому працювати, коли перед ним не ставлять ніяких обмежень і чітких вимог, то позитивну відповідь дадуть одиниці.

Окремої уваги потребує ідеологічна складова, адже, як всі пам’ятають, тепер це сквер пам'яті Героїв України. Так чи треба якось увічнювати Героїв України в своїх проектах? Які для цього є рекомендації? Найважливіше: про яких саме Героїв України йде мова? Новітньої історії, усіх часів? Чому тих, а не інших? Чи пов’язано це з подіями останніх років, чи мова лише про тих, хто має офіційний статус? Напевно, за задумом розробників умов конкурсу, потенційні учасники конкурсу мають самостійно це вирішити.


4. Графічні матеріали

Графічні матеріали мають давати розуміння про ділянку, з якою доведеться працювати проектувальнику. На ній з легкістю можна було би ідентефікувати хоча б територію, яку має охоплювати проект та зрозуміти міський контекст.



Міський контекст.





Це частина матеріалів, зроблених нами для наочного порівняння.


Насправді ж графічні додатки виглядають так.



Якщо ви думаєте, що тим, хто має профільні знання, це зображення пояснить набагато більше, ніж вам, то ви помиляєтесь.




А з такою топогеодезичною зйомкою доведеться працювати конкурсантам. Якщо це найактуальніша зйомка, тоді виникає питання, на що витрачаються сотні тисяч гривень кожен рік в цільовій програмі оновлення містобудівної документації.




Важливим моментом є те, що у вихідних даних взагалі не приділяється увага наявним зеленим насадженням. Тобто, немає ніякого дендрологічного аналізу території, який би дав конкурсантам умови та рекомендацій щодо існуючих на площі зелених насаджень: які підлягають знесенню відповідно до свого стану, які обов'язково треба залишити, які можна замінити на розсуд проектувальників. Як наслідок, ми можемо отримати повну вирубку насаджень, замість збереження існуючих здорових рослин.

Немає навіть такої простої частини, як актуальна фото фіксація місцевості.

А ще було б дуже добре, якби в 2016 році усі вихідні дані проектувальники мали змогу отримати в електронному вигляді, взагалі чудово, якщо б вони знаходилися у відкритому доступі.

 

5. Журі.

Ми не можемо не зауважити, що, на нашу думку, серед членів журі критично не вистачає людей, які мають профільний досвід, знання і компетенції саме в сфері організації публічних просторів. Стосовно цього пункту наша позиція може виглядати суб'єктивно, тому ми лише додамо відповідний додаток до рішення про конкурс із переліком членів журі.

 

Про церковне лобі, проблему відкритості й авторитарні принципи у прийнятті рішень


Улітку ми уже торкалися речей, озвучених у підзаголовку. З того часу з'явилися нові подробиці.

Бажання представників і прихильників церкви влаштувати на тому місці культовий об'єкт залишилося. Про це ми чітко почули (можна сказати, відчули на собі) на останній комісії, про яку писали в попередній статті. Було дуже неприємно, коли нам почали приписувати приховане бажання влаштувати собі місце «для тусовок» (до чого це?) і навіть порівнювали із якимись руйнівниками церков, які активно діяли в минулому сторіччі. Хоча наше послання було і залишається дуже простим – жодної авторитарної категоричності. Так, особисто ми вважаємо, що культовий об'єкт конкретно на тому місці недоречний,головним чином через насиченість церквами у тому районі. А тому правильно буде запропонувати альтернативи. Проблема в тому, що ті, хто має протилежну думку, абсолютно категоричні в ній. Для нас не важливо, який саме об'єкт так безапеляційно лобіюється – церква, торгівельно-розважальний центр, житлова багатоповерхівка – питання не має вирішуватися подібним чином.

Один з проектів, поданих на конкурс щодо увіковічнення пам'яті Небесної Сотні (організатор: Полтавська ОДА, літо 2014 р.)

Окремої уваги потребує наша розмова із владикою Федором, яку ми мали напередодні. Справедливо буде розповісти, що владика не підтримує ідею спорудження каплички на тому місці, а літні публікації у ЗМІ і одноосібні вислови Олександра Федоровича не відображають його позицію. Він вважає, що там має бути церковно-меморіальний комплекс (саме через це, щоб не виникло непорозуміння, в тексті ми використовуємо словосполучення «культовий об'єкт»). Владика впевнений, що можливо вдало поєднати зручний громадський простір із місцем, куди б православні віруючі могли б помолитися за полеглих героїв. Іншим його аргументом є те, що саме релігійний характер убереже територію він занедбання і використання не за призначенням (надмірне розпивання спиртних напоїв ввечері і тому подібне).

На нашу думку, в даному випадку не варто робити територію привабливішою для однієї групи людей за рахунок інших у той час, коли потреба перших територіально задоволена в повній мірі. Віруючі люди не повинні відчувати дискомфорт через відсутність символів святості, і в той же час не матеріальні речі або обряди роблять особу справжньою віруючою. А якщо ж люди змінюють характер поведінки лише через релігійне маркування простору, то корінь проблеми потрібно шукати в іншому. За такою логікою потрібно кожному клаптику міського середовища надати релігійного змісту, при чому однієї конфесії. 

Ми знаємо, що знедавна він читає нас у Facebook і за бажанням зможе особисто взяти слово.


Проблеми відкритості публічних процесів і прозорості у прийнятті рішень чудово відображені як у ситуації із церквою, так і у відсутності налагодженого діалогу із владою.

Питання реорганізації площі могло не викликати широкого резонансу. Як за нашим уявленням міг би проходити весь процес і на що зараз варто звернути увагу, ми напишемо в наступній частині.

Коментарі