Існує таке поняття, як «активність людей у публічних місцях». Воно відображає візуальне сприйняття публічного простору, та залежить від кількості людей, що одночасно находяться в публічному місці (у радіусі до 100 метрів), і часу, яке вони там проводять. При цьому, набагато більший вплив на візуальну активність публічного місця має останній фактор: те, наскільки довго люди там затримуються. Так, десять людей, що півгодини сидять на веранді вуличного кафе, створять більшу активність, ніж сто пішоходів, що пройдуть повз по тротуару за цей час.

Коли в публічних місцях трапляються п’яниці, безхатченки та інші «асоціальні верстви населення», то може скластись враження, що в місті повно таких осіб. Хоча насправді ці люди складають мізерний відсоток від усього населення. Таке враження виникає саме через те, що вони довго перебувають на одному місці.

«Один безхатченко, що просиджує на лаві 30 хвилин, по «активності в публічному місці» дорівнює тридцятьом персонам прийнятного вигляду, що затримуються в тому ж місці на хвилину», – це не мої особисті висновки, а слова всесвітньовідомого урбаніста Яна Гейла.

Проблема засилля безхатченків існує практично в кожному великому місті незалежно від його рівня розвитку та рівня розвитку країни, в якій воно розташоване. Безхатченки є всюди – від Полтави до Парижу – і кожен намагається вирішити проблему по-різному. Напевне, найкращим способом є соціалізація цих осіб: надання їм тимчасової крівлі, їжі, в кращому випадку роботи та можливості отримати власне житло. Але навіть у країнах, де такі соціальні проекти набували широкого розповсюдження (на жаль, Україна до них не відноситься), залишаються ті, у кого немає бажання повертатися до нормального життя, для кого це норма, філософія буття.

На превеликий сором, у нашій країні досі основним засобом усунення проблеми безхатченків на вулицях та в публічних місцях є міліція, яка часто застосовує грубу силу, щоб прибрати цих людей з наших очей. Але вони нікуди не зникають, лише змінюють місця постійного перебування. У цивілізованому світі паралельно із впровадженням соціальних проектів намагаються впливати і на проблему засилля безхатченків у публічних місцях. В результаті досліджень вони прийшли до висновку, що найдієвіший спосіб –  це цілеспрямоване зниження комфорту в таких місцях для асоціальних верств населення.

Я наведу кілька прикладів простих рішень урбан-дизайну, за допомогою яких можна знизити рівень привабливості деяких об’єктів та просторів для безхатченків.

 

Таким чином борються із проблемою вільного місця під автострадою.

 

Раніше місця під вітринами часто приваблювали безхатченків, через що падав рівень прибутку.

 

Кактуси біля входу в готель. Барселона.

 

Темні, непродувні закутки, де зручно переночувати.

 

Простий приклад лавки, на якій ніхто не спатиме, коли ви захочете присісти або просто будете проходити повз.

 

Лавки на станції метро.

 

Спокійно «відійти до вітру» в такому місці не вдасться.

 

Звичайно, просто прибравши проблему з очей  її не вирішиш. Але це також є одним із кроків до поступової соціалізації різних верств населення та підвищення загального рівня комфорту в містах, адже ми, жителі міст, живемо у єдиному суспільстві, ділимо спільну територію , прямо або опосередковано, свідомо чи ненароком впливаємо один на одного. В цій статті я лише намагався пояснити, що скільки б ми не намагалися силоміць прибрати з очей безхатченків та інших асоціальних осіб, доки є зручні місця, комфортні закутки для них,   доти ці люди будуть створювати враження, що їх у місті дуже багато.

Максим Лисогора

Коментарі